Історія справи

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

ПОСТАНОВА

Іменем України

"12" квітня 2016 р. №К/800/55251/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014у справі №826/3290/14 за позовомПриватного підприємства «Толеран» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Толеран» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо формування в акті позапланової документальної перевірки від 29.01.2014 висновків про відсутність реальності здійснення господарських операцій із ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Мейнстрім ЛТД», ТОВ «МК-Технолоджи» та ТОВ «ГК «ДДМ»; визнати протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі щодо корегування показників податкової звітності з податку на додану вартість за період з 01.01.2013 р. по 31.10.2013 р.; зобов'язати відповідача поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2014 року посадовцями ДПІ у Дніпровському районі проведено перевірку і складено акт № 111/26-53-22-01-21-33345913 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Толеран» з питань достовірності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Мейнстрім ЛТД», ТОВ «МК-Технолоджи» та ТОВ «ГК «ДДМ» за період з 01.01.2013 р. по 31.10.2013 р.».

Згідно висновків цього акта встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій щодо придбання робіт (послуг) у ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Мейнстрім ЛТД», ТОВ «МК-Технолоджи» та ТОВ «ГК «ДДМ», що призвело до порушень ст.ст. 185, 188, 187, 198, 201 Податкового кодексу України.

Такий висновок органу доходів та зборів обґрунтовано тим, що укладені позивачем із названими контрагентами правочини суперечать ст.ст. 203, 215, 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, як такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем були відкориговані показники податкової звітності з податку на додану вартість ПП «Толеран» за січень-жовтень 2013 року в АІС «Податковий блок».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що висновки відповідача про те, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Спецекспертгруп», ТОВ «Мейнстрім ЛТД», ТОВ «МК-Технолоджи», ТОВ «ГК «ДДМ» є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, є передчасними, документально непідтвердженими та зробленими з перевищенням наданих відповідачу законом повноважень. Зокрема, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, а також на внесення змін (коригування) до автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показників податкової звітності з податку на додану вартість без винесення податкового повідомлення-рішення.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як установлено частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У відповідності до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Позивач фактично оскаржує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Стосовно іншої частини позовних вимог відзначається, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.

Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

За таких обставин, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України 09 грудня 2014 року справа №21-511а14, від 03 листопада 2015 року справа №21-99а15 та від 17 листопада 2015 року справа №21-4133а15.

З таких підстав, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов частково, ухвалили рішення з порушенням норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 скасувати.

Відмовити в задоволені позовних вимог Приватного підприємства «Толеран» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош